Stumbling Among Stars
Of a despairing world
How sweetly and quickly your heart beat.
That, I remember. But snow
was already coming from the Dnipro
sticking to our eyes and glasses,
wrapping parks and boulevards
with the smell of rumpled wet fur.
Let’s walk together, you and I.
It’s snowing in Kyiv and Lviv.
It’s raining in Lima and Paris.
So much that at this late hour we can no longer see
the birthmarks on our necks and shoulders,
all the anomalies of a light body.
I remember fear.
Whoever wiped their eyes with a bedsheet
at midnight, so no one would see;
and whoever’s always alone, timidly
straightening their skinny knees;
whoever has long forgotten the warmth of home,
and long forgotten the smell of bread,
and whoever is afraid of old age and death,
lameness and radiation—everyone is
slowly walking in Paris and in Lima,
with rain fogging their glasses
and the gray headlights of tired taxis.
Let’s share this midnight coffee
with the homeless under dingy bridges—
give them half your cigarette
and half of my tender words.
Let’s share our midnight bread
with the hungry; not passing over the dead
with their hungry, homeless mouths.
Yet another shabby star,
when I look through my wet glasses—
the dense, raining snow.
Let’s walk like this, to parks, to the boulevards.
Спотикаючись між зірок
Знедоленим світу
Так гарно, швидко билось твоє серце—
я пам’ятаю тільки це. Але
вже сніг ішов зі сторони Дніпра,
заліплюючи очі й окуляри,
замотуючи парки і бульварив
пом’ятий запах мокрого хутра.
Ходімо так зо мною, ти і я.
Ідуть сніги у Києві і Львові,
ідуть дощі у Лімі і Парижі,
так що не видно в цей вечірній час
вже родимок на шиї і плечах,
всіх особливостей легкого тіла.
Але я пам’ятаю тільки страх.
Хто сльози простирадлом витирав,
аби ніхто не бачив—опівночі;
і той, хто вічно сам, але несміло
випростує свої худі коліна;
хто вже давно забув тепло житлa,
i xто давно забув про запах хліба,
і хто боїться старості і смерті,
каліцтва й радіації—усі
поволі йдуть в Парижі і у Лімі,
і дощ їм заливає окуляри
і сірі фари стомлених таксі.
Розділимо ж цю опівнічну каву
з бездомними під сірими мостами —
віддай їм половину сиґарети
і половину ніжних слів моїх.
Розділимо свій опівнічний хліб
з голодними; не обминімо й мертвих
з голодними бездомними устами.
…Іще одна пошарпана зоря,
коли дивлюсь крізь мокрі окуляри,
задощений заковтуючи сніг.
Ходімо ж так, у парки, на бульвари…
Natalka Bilotserkivets
translated by Ali Kinsella and Dzvinia Orlowsky
