No love is happiness, especially like this:
a face clamped in a handful, lifted up
to an impatient, grinning mouth.
Maybe you, too, want to avoid the tip of a knife—
only the meek, sacrificial, avian soul
can give steel molecules a taste of sweet blood.
Every love is unhappiness, especially mine:
it stands near the bed like a small half-wit,
looking tenderly, asking for harmless comfort.
Yet through the hate and horror I see it wears a cross,
and its bile freezes in the clear light
that sprouts from the heavenly attic.
Take off your boots, leave your shirt on the sand.
Peel off your skin like a snake’s scales.
Warm vagina, narrow and slick—
release your soul, too; give it up for lost.
And in the rapture of chromosomes, in the rape of cells
You’ll be together, yet you’ll be alone.
And in knee cramps, in a sweaty back—
children, like poppies in the sand, bloom little by little.
Жодне кохання не щастя
Жодне кохання не щастя, тим більше оце:
щастя таке ж, як затиснене в жмені лице,
підняте вгору до уст в нетерплячім оскалі.
Може, і хочеш уникнути вістря ножа —
тільки ж офірна покірна пташина душа
кров’ю солодкою поїть молекули сталі.
Кожне кохання нещастя, тим більше моє:
ніби маленький кретин коло ліжка стає,
дивиться лагідно, просить невинної втіхи.
Та крізь огиду і жах бачу хрестик на нім,
і замерзає блювота при світлі яснім,
що проростає униз із небесної стріхи.
Скинь черевики, сорочку лиши на піску.
Шкіру свою розтули, як зміїну луску.
І ніби піхву гарячу, вузьку і слизьку —
душу так само звільни і віддай на поталу.
І в маячні хромосом, і у ґвалті клітин
будеш так само удвох і лишишся один.
І у судомі колін, і у пітняві спин —
діти, як маки в піску, розквітають помалу.
Natalka Bilotserkivets
translated by Ali Kinsella and Dzvinia Orlowsky
